офіційна опозиція

1. опір, протидія, заперечення

2. опозиція

- adamant opposition уперта/ непохитна опозиція

- grass-roots opposition опозиція широких мас

- stubborn opposition уперта/ непохитна опозиція

- opposition from the left ліва опозиція

- opposition from the right права опозиція

- opposition leader/ leader of the opposition лідер опозиції

- opposition newspaper опозиційна газета

- opposition party опозиційна партія

- opposition spokesman представник опозиції

- revolutionary opposition революційна опозиція

- opposition to any threats of use of force протидія будь-яким погрозам застосувати силу

- to be in opposition to smbd./ smth. бути в опозиції по відношенню до когось/ чогось

- to meet with strong/ resolute opposition зустріти серйозну/ рішучу протидію/ опір

- to offer opposition чинити опір, протидіяти

- to run into strong/ resolute opposition зустріти серйозну/ рішучу протидію/ опір

- to soothe opposition пом'якшити/ умиротворити/ заспокоїти опозицію

- His Majesty's O. жарт. головна опозиційна партія в парламенті Великої Британії

- O. benches лави опозиції (в Парламенті Великої Британії)

1. n

1) (the outs) pl розм. опозиція

2) pl команда, яка в певний момент не відбиває (крикет)

3) друк. пропуск

4) амер., розм. вихід; лазівка

5) амер., розм. недолік

6) ділі, екскурсія, прогулянка (заміська)

2. adj

1) зовнішній

2) крайній, віддалений

3) незвичайний (за розміром); великий

4) спорт. що перебуває поза грою

5) вільний

6) виїзний

7) неточний, відхилений; що вийшов з ладу

8) вимкнутий (про світло)

3. adv

означає:

1) відсутність, перебування за межами чогось

2) рух назовні

3) розтягування, розгортання, простягання

4) віддаленість

5) появу, вихід, випуск чогось

6) пропуск, недогляд, усунення

7) завершеність дії, закінчення процесу

8) раптовість дії

9) чіткість, ясність

4. v

1) вигнати; виставити

2) гасити

3) спорт. нокаутувати

4) порішити на місці; убити

5) вивести з гри, усунути з поля

6) вибити м'яч за межі поля, вибити в аут

7) виходити, вирушати на прогулянку (екскурсію)

5. prep

з, із, за

6. int

геть

* * *

1) pl ( the-outs) опозиція

2) cпopт. аут; pl команда, яка в цей момент не відбиває ( крикет)

3) щось неправильне; те, що не в порядку; недолік, вада

4) aмep. відмовка, виправдання, привід, причина

5) aмep. вихід; вирішення, розв'язання (питання, проблеми)

6) пoлiгp. пропуск; те, що пропущено; пропущене слово

7) дiaл. екскурсія, прогулянка ( заміська)

1) зовнішній

2) крайній, віддалений

3) незвичайного розміру, великий

4) незайнятий, вільний

5) який втратив ( посаду); звільнений; необраний, непереобраний

6) виключений, вимкнений; погашений

7) відсутній; наявний у недостатній кількості

8) який вийшов з моди, з ужитку

9) який зазнав збитків

10) спрямований, направлений назовні

11) cпopт. який знаходиться поза грою

12) який діє або відбувається в іншому місці

13) рваний, продертий, розірваний ( про одяг)

14) непритомний

15) тex. який втратив точність, зміщений; який вийшов з ладу ( про механізм)

1) відсутність (на місці) або знаходження за межами чого-небудь- часто передається дiєcл. префіксом ви-

2) простягання, розтягування- передається дiєcл. префіксом роз-

3) віддаленість ( деяку)

4) появу чого-небудь (у полі зору)- передається дiєcл. префіксом ви-; появу, вихід або випуск чого- небудь- часто передається дiєcл. префіксом ви-

5) пропуск, недогляд або видалення чого-небудь- передається дiєcл. префіксами про-, ви-

6) завершеність дії- часто передається дiєcл. префіксами ви-, з-, до-, від-, роз-; доведення дії до кінця- часто передається дiєcл. префіксами ви-, про-, до-, роз-; закінчення або зникнення чого-небудь- часто передається дiєcл. префіксами ви, - до-, про-

7) високий ступінь якості зовсім, до межі; передається. дiєcл. префіксом пере-

8) виділення серед інших або на якому-небудь фоні- передається дiєcл. префіксом ви-; відхилення від норми, стандарту

9) раптовість дії- часто передається дiєcл. префіксом с-, з-

10) чіткість, ясність, гучність

11) розподіл- передається префіксом роз-

1) вигнати, виставити

2) гасити ( ліхтарі)

3) cпopт. нокаутувати; cл. вбити

4) cпopт. вивести з гри, видалити з поля; вибити м'яч за межі поля, за бічну лінію; вибити в аут

5) виходити, відправлятися на прогулянку, пікнік, екскурсію

6) ( with) розповісти, висловити; розбовкати

7) розкритися, виявитися, виникнути

1) з; за

2) уздовж, по

int cпopт. аут!

НЕГАТИВНА ДІАЛЕКТИКА - різновид діалектики, в якій перебільшується заперечення, несумісність протилежностей, мінливості понять і явищ. Найстаріша її форма - релятивізм Кратила. До Н.д. відноситься і діалектика елеатів, особливо апорії Зенона Елейського. За визначенням Аристотеля, апорема (положення, в якому викладається зміст а) є діалектичний умовивід до протиріччя: кінцева мета - не розв'язання, а розкриття суперечності і негативний висновок щодо порушеного питання. Формою Н.д. був скептицизм, як античний, так і Нового часу: основний його мотив - доведення відносності будь-якого знання - чуттєвого і розумового. В Новий час помітною концепцією Н.д. було вчення Канта про антиномії, екзистенціальна діалектика К'єркегора, соціальна діалектика Маркса. Проте в цілому діалектика від Античності до класичної філософії була позитивною, про що засвідчують імена Геракліта, Сократа, Платона, неоплатоніків, Бруно, Ку ганського, Фіхте, Шеллінга, Гегеля та ін. Самі напружені опозиції, протилежності вони розглядають як такі, що знаходяться в єдності, узгодженні, гармонії. Та й сама гармонія - і взагалі, і як феномен мистецтва - визначалася як єдність протилежностей Я. кісний поворот відбувається в XX ст., коли діалектика істотно змінила свій зміст. Класичною і домінуючою її формою була діалектика позитивна. Всупереч цьому для XX ст. характерна діалектика критична, трагічна, екзистенціальна. Ці різновиди діалектики відбивали досвід критичної опозиції щодо класичної її моделі, який, у свою чергу, склався на підставі трагічного характеру епохи, безмежних страждань людей від світових воєн, соціалістичних експериментів і т. ін. Н.д. виникає як особливий напрям філософської думки в межах критичної теорії суспільства Франкфуртської школи (Горкгаймер, Адорно, Маркузе). Н.д. мислиться як тотальна критика всієї європейської культури, тоталітаризму, насильства над природою людини, як радикальна зміна діалектики з урахуванням досвіду XX ст. Адорно ("Негативна діалектика", 1960) виходить з принципового антагонізму між суспільною уніфікацією індивіда і його природною унікальністю, нетотожністю. Соціальність - це сфера оречевлення і відчуження, насильницьке прирівнювання, ототожнення людей. Основне завдання - вивільнити природу взагалі і природу людини від насильства. Маркузе ("Одномірна людина", 1964) стоїть на аналогічній позиції. Наукове знання не містить понять, які б несли в собі дух протесту і заперечення, оцінки, яка засуджує існуючий лад. На противагу цьому діалектичне мислення завжди залишається негативним тою мірою, якою воно містить судження і засудження дійсності. До Н.д. належить і концепція Сартра ("Буття і ніщо", 1943, "Критика діалектичного розуму", 1960). Предмет його роздумів - людина та її буття-в-світі. За Сартром, буття і ніщо - не дві логічні категорії, а дві сторони людської реальності. На відміну від гегелівської діалектики понять, у Сартра - діалектика самого існування (екзистенційна діалектика буття-в-собі (реального буття) і буття-для-себе (свідомості). У Сартра на першому плані аналізу людського існування - асиметрія, суперечність, конфлікт. Безконфліктне об'єднання людей неможливе. В окремій людині ця розколина постає у вигляді внутрішньої суперечності між фактичністю і трансценденцією. Як і Адорно, Сартр вважає ілюзорним будь-яке примирення протилежностей. В "Критиці діалектичного розуму" він розрізняє догматичну і критичну діалектику. В історичному процесі він вбачає колізію між інертною соціальністю і свободною діяльністю людини. Діалектика відноситься лише до другої, її виток - "індивідуальні практики" С. артр розкрив повною мірою роль насильства й антагоністичних суперечностей в історії.

1. партія

2. юр. сторона

3. учасник, особа-учасник

4. супроводжуючі особи

- adverse party протилежна сторона

- belligerent party сторона, що воює

- conflicting parties конфліктуючі сторони

- Conservative party консервативна партія

- contending parties сторони, що сперечаються

- contracting parties договірні сторони

- High Contracting Parties високі сторони, що домовляються

- hostile party протилежна сторона

- interested party зацікавлена сторона

- non-nuclear (weapon) parties країни/ сторони, що не володіють ядерною зброєю

- nuclear (weapon) parties країни/ сторони, що володіють ядерною зброєю

- opposing parties партії/ сторони, що протистоять одна одній

- opposition party сторона/ партія опозиції

- original parties початкові учасники

- party affiliation партійність, приналежність до партії

- party concerned зацікавлені сторони

- party dues партійні внески

- party organization партійна організація

- party platform партійна програма

- ruling party правляча партія

- Social-Democratic P. Соціал-демократична партія

- state party країна-учасник

- States Parties to the present Convention держави-учасниці цієї Конвенції

- treaty party сторони, що підписали договір

- party in default сторона, що не виконала зобов'язання

- parties to a dispute держави-учасниці спору/ конфлікту

- party to a treaty учасник договору

- President and his party президент і супроводжуючі особи

- to be a party to smth. брати участь у чомусь

- to be no party to smth. не брати участі

- to become a party to a treaty стати учасником договору

- to dissolve a party розпустити партію

- to establish a party заснувати партію

- to form a party заснувати партію

- to found a party заснувати партію

- to join a party вступити в партію

- Democratic P. Демократична партія (США)

- Labour P. Лейбористська партія (Велика Британія)

- Nothern Ireland Labour P. Лейбористська партія Північної Ірландії

- Republican P. Республіканська партія (США)

- party convention з'їзд партії по висуванню в президенти і віце-президенти

- spoiler party третя політична партія, створена для зменшення шансів однієї з двох головних партій на виборах

n нетерпимість

- religious intolerance релігійна нетерпимість

- intolerance against opposition нетерпимість до опозиції

- to campaign against intolerance виступати проти нетерпимості

n політ. партія, що не перебуває при владі; опозиційна партія; партія, що зазнала поразки на виборах

МАТЕРІЯ (лат. materia - речовина) - категорія для означення об'єктивної реальності, незалежного від свідомості буття; в історії філософії ця категорія мала різний зміст. Початкові неоднозначні уявлення про М. як речовину (вода, повітря, вогонь і т.п.), що є підвалиною різноманіття плинного світу сущого, привели до питання - чи існує М. взагалі і якщо існує, то як самостійна сутність поза одиничними речами чи лише як можливість останніх. Платон вводить уявлення про безформне середовище, яке пізніше назвали "М." (hyle). Сам Платон використовував для його позначення різні терміни: "сприймаючий першопочаток", "годувальниця", "мати" В. ін розрізняв незриму, позбавлену форми, ірраціональну первинну М., як чисте становлення, і вторинну - чуттєво оформлену, рухому і плинну. Чиста ідея - первинна (чиста) М.; вторинна (чуттєво-плинна) М. - така структура платонівського світонородження, де ідея є дещо раціональне і вільне, а М. - випадкове і тому необхідне й неминуче ("Тимей"). Пізніше Плотин зазначав, що потреба у понятті М. з'являється лише там, де відбувається процес виникнення одного явища з іншого. Значну увагу проблемі М. приділяв Августин. М. у нього є суцільною невизначеністю: вона одночасно і "ніщо" і "дещо", "є" й "не є", повна відсутність форми і спроможність приймати різні форми. Антиномічний характер М., за Августином, обумовлює й антиномічність уявлень про неї: треба погодитися з тим, що її впізнаєш, не розуміючи, що де таке. Зрештою, Августин вважав М. створеною Богом. У новий час М. ототожнювалася з механічним субстратом (Гольбах, Гельвецій та ін.), саморухомою сутністю (Толанд, Спіноза). Берклі виступав з критикою поняття М. на тій підставі, що людське сприйняття здатне дати уявлення про окремі речі, але не про загальний їх речовинний субстрат. Якісно новий аспект у розуміння М. вніс марксизм, який, виходячи з матеріалістичного розуміння історії, звернув увагу на нередукованістьМ. до природних, зокрема фізичних явищ і речей. Енгельс заперечував існування "М. як такої" поза конкретними її проявами, розглядав М. як суперечливу, рухому єдність усього сущого. Ленін піддав критиці спроби інтерпретувати відкриття у фізиці на межі XIX - XX ст. як доказ можливості "зникнення М." Він визначав М. як категорію для позначення об'єктивної реальності, котра "дана у відчуттях", відбивається ними, але існує незалежно від них. З'ясування сутності М. відбувалося в історії філософії та науки при розгляді окремих питань: М. і субстанція; М. і свідомість (дух); М. і рух; М., простір і час; види і форми руху М. та ін. Матеріалісти ототожнювали М. з об'єктивною і самодостатньою дійсністю, субстанцією, універсумом, буттям, ідеалісти розглядали її переважно як субстрат, неістинну, минущу буттєвість, яка не має самостійного значення поза певним ідеальним чинником або відіграє негативну роль пасивного опору позитивним духовним інтенціям. XX ст. пов'язане, з одного боку, з намаганням редуктивного матеріалізму звести психічні процеси до фізичних і функціональнокібернетичних, з другого - з критикою редукціонізму, зокрема фізикалізму, і розробкою уявлень про структурно-емерджентну природу М. (критичний реалізм Селларса та ін.). Пробудження в останні десятиліття XX ст. інтересу до нестійких і нерівноважних процесів у природничих науках (синергетика, теорія катастроф та ін.), яке спостерігається і в сфері суспільного життя (проблеми геополітичних ризиків і загальноцивілізаційної динаміки, бурхливий розвиток конфліктології, стратегії перехідних процесів і кризових станів і т.д.) висуває на чільне місце питання трансформацій, межовості матеріальних процесів і, одночасно, проблему збереження їх самоідентичності. У цьому вимірі М. постає як "повнота", у якій відсутні абсолютно стійкі і незмінні утворення (речі, структури, рівні, відношення), актуальне перебуває у єдності з потенційним, а їх взаємоперетворення постає як перманентний процес оновлення дійсності; отож М. виступає як тотальність, або єдність, яка, розгортаючись у собі, залишається собі тотожною. Зазначений підхід набув розвитку в постнекласичній методології. У той же час для філософії XX ст. характерним є розчинення категорії М. в категорії буття або інших поняттях, призначення яких - зняти опозиції психологічного і фізичного, духу і М., суб'єкта й об'єкта, ідеї і речі ("нейтральні елементи досвіду" Шаха, "ціле" Сметса, "царина сутності" Сантаяни, "Бог" Тилліха, "думка про-" Гуссерля, "дике Буття" Мерло-Понті тощо).

ЦИВІЛІЗАЦІЯ ( від лат. civilis - громадянський, державний) - 1) форма існування живих істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства; 3) ступінь розвитку матеріальної та духовної культури, суспільного розвитку загалом; 4) процес становлення громадянського суспільства; 5) відносно самостійне цілісне соціально-історичне утворення, локалізоване в просторі і часі, що може мати ієрархічні рівні (напр., антична Ц., елліністична Ц., афінська Ц.). Термін "Ц." запроваджений Мірабо (1757). На різних історичних етапах зміст терміну "Ц." зазнавав чималих змін та відповідних тлумачень. У мислителів, що запровадили цей термін, та протягом наступного, досить тривалого відтинку часу, поняття "Ц." вживалося для характеристики не стану суспільства, а певного соціального процесу (Мірабо, Ленге, Фергюсон, Сміт). Пізніше, - з перш. пол. XIX ст. і до XX ст. воно переважно застосовується для позначення певного стану суспільства. Як перше, "процесуальне", так і друге, "системне" тлумачення поняття "Ц." здійснювалося з позицій класичного, лінійно-прогресистського, моністичного підходу, який до серед. XIX ст. був у царині філософії історії визначальним. З друг. пол. XIX ст. Ц. стає наріжним поняттям ряду концепцій некласичної філософії історії (Данилевський, Шпенглер, Тойнбі), в яких історичний процес розглядається вже як поліцентричний, нелінійний рух набагато складнішої конфігурації. У Данилевського і Шпенглера Ц. тлумачиться як завершальний етап існування великих живих історичних індивідів (за Данилевським, це - культурно-історичні типи, за Шпенглером - культури); у Тойнбі це - основна складова одиниця історичного процесу. Цивілізаційний підхід в дослідженні історичного буття посідає одне з чільних місць у сучасній філософії історії. З його позицій історичний процес постає передусім не як лінійна послідовність, а як розмаїття Ц. При цьому кожна Ц. також розглядається як нелінійне утворення монадного характеру, тобто таке, що в ньому відтворюється і уособлюється всесвітньо-історичний процес в цілому. За цивілізаційного підходу докорінним чином переосмислюється й поняття історичного прогресу. Останній вбачається не як висхідний рух, поступальний характер якого визначається опозиціями "вище - нижче", "гірше - краще", а насамперед - як поступ, в якому кожна Ц. в ході самовизначення і самореалізації збагачує своїм, тільки їй притаманним екзистенційним досвідом, інваріантні структури і неминущі загальнолюдські цінності.